У 2014 році в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відбувся фестиваль «Кобзарська весна». Фестиваль був присвячений 200-річчю від дня народження українського поета Т. Г. Шевченка. Фестиваль включав в себе виставку під назвою «Кобзарськими стежками» та 4 концерти бандуристів різних напрямків: Концерт традиційних бандуристів, Концерт юних бандуристів, Концерт академічних бандуристів, Концерт молодіжної музики на бандурі.

На виставці «Кобзарськими стежками» простежувалися найяскравіші сторінки історії кобзарства і показана неоціненна роль Т. Г. Шевченка в художньому втіленні та популяризації мистецтва кобзарів й бандуристів у літературі та малярстві.Емоційно-образним акцентом виставки стала колиска, що гойдалася в центрі залу. У колиці лежала поетична збірка «Кобзар» — найважливіший пам’ятник українському кобзарству і традиційної бандури —, а поруч лежала бандура, розписана художником О. Щегловим. Так за задумом художника виставки Ігора Білецького було підкреслено драматичну долю поета, якому не судилося колисати власних дітей, але який виплекав в українців незбориме прагнення до волі і свободи. А кобза і бандура стали не лише знаменом, а й могутньою зброєю українців

На виставці можна було простежити окремі сторінки історії українського кобзарства. Вона починалася своєрідним мартирологом кобзарів, жодних зображень яких не збереглося: український кобзар Чурило, що знаний в Польщі у 1500 р., кобзарі – учасники антипольського руху ХVІІІ ст. і кобзар – антипольського руху у XVIII ст. і кобзар Григорій Любисток, що був при дворі російської імператриці Єлизавети. Їхню справу продовжила плеяда кобзарів ХІХ ст., постаті яких зображено видатним українським художником Сластіоном. Серед них Стапан Пасюха, Самійло Яшний, Петро Ткоченко, Михайло Кравченко, О. Вересай. Тут же простежено традиційний інструментарій кобзарів, а також кобзу XVIII ст. і бандури на яких грали Ф. Кушнерик, Є. Адамцевич, Є. Мовчан та ін. Початок ХХ ст. позначений зростанням уваги до мистецтва кобзарів і лірників, намаганням використати їхній інструментарії у власному мистецтві. Низкою фотографій кобзарських гуртів представлено ХІІ археологічний з’їзд, що відбувся у Харкові у 1902 р., фото Гната Хоткевича – видатного популяризатора бандури, кубанської капели бандуристів (1902р.) і самовчителем гри на бандурі В. Овчиннікова.

Незважаючи на те, що кобзарське і бандурне мистецтво більшовицької доби суворо контролювалося тогочасною ідеологією, носіям цього мистецтва вдалося зберегти в ньому генетичний код українців. Серед знаних кобзарів і бандуристів і бандуристів цієї доби постаті Г. Ткаченко, С. Гнилоквас, А. Бобир, І. Немирович.

Академічне бандурне мистецтво другої половини ХХ ст. представлене матеріалами про видатних бандуристів і педагогів В. Кабачка, С. Баштана, В. Герасименка, К. Новицького бандуристів-віртуозів Р. Гриньківа, О. Сазанського, Т. Лазуркевича. Яскравими афішами, світлинами і музичними інструментами представлено бандурне мистецтво діаспори, зокрема капела «Гомін степів», школа бандурного мистецтва і журнал «Бандура» у Нью-Йорку, організовані М. Чорним-Досінчуком, Детроїтська капела бандуристів, керована Г. Китастим; знані популяризатори бандури на всіх континентах В. Мішалов і Ю. Китастий.

Кобзарське і бандурне мистецтво України позначене організацією Національної спілки кобзарів України, очолюваної В. Єсипком, створенням кобзарського цеху М. Будником, відкриттям музею кобзарства у Переяславі-Хмельницькому, низкою фестивалів, конкурсів, великих концертів, про що свідчать колоритні афіші, буклети, афіші. Уся виставка ніби словами кобзаря Ф. Кушнерика звернена до Великого Шевченка.

На фотографіях з фестивальних подій можна побачити експозицію «Кобзарськими стежками» та виступи бандуристів.